Реквієм за героєм

Реквієм за героєм

«Він був патріотом і дуже любив Україну, його девіз : «Якщо не я,то хто », так про Юрія кажуть його друзі.

І весь біль втрати вміщається у цьому короткому й невиразному слові «був». Його, Юрія Пізняка, не стало в ніч з 13 на 14 серпня. Справжній господар, дніпропетровський фермер, захисник вітчизни, він загинув від кулі злочинців, які посягнули не тільки його життя, але й на найвищу цінність для Юрія Олексійовича - Незалежність Батьківщини. Йому був лише 51 рік.

Самостійність і свобода України були для нього аксіомою. Тому з перших днів Революції гідності Юрій Олексійович підключився до неї. Допомагав чим міг Майдану. Болісно переживав загибель хлопців від підступних снайперських куль під час лютневих подій у Києві. А потім почалась війна…

«Як тільки розпочалися ці неприємності з днрами-лнрами, він перший став на захист країни. Він не рахувався ні зі своїм часом, ні з фінансами, ні зі здоров’ям . Вдень і вночі він був на лінії захисту своєї Батьківщини. Він все це організовував, бо вважав своїм обов’язком», - розповідає Лариса Гуртова, колега й давній друг Юрія Пізняка.

Інакше вчинити Юрій Олексійович просто не міг. Він жив у Межівському районі Дніпропетровської області, на самому кордоні із Донеччиної, яку роздирали терористи. Тут знаходилось його дітище – «Агрофірма «Зоря» - невелике, проте міцне господарство, яке за технологіями мало чим поступається провідним агрохолдингам. Тому як тільки з’явилася загроза мирному укладу життя його дому, району, області, країни, Юрій Олексійович одразу взявся за роботу. Перші блокпости для захисту від російсько-терористичної навали будував разом із генералом Сергієм Кульчицьким, якому судилося загинути у небі над Слов’янськом.

«Всі блокпости на кордоні нашого району будувалися за участі Юрія і нашого господарства. Він забезпечував харчуванням на блокпостах. Для їх будівництва надавав і техніку, і людей знаходив, робили освітлення... Він все це організовував. Він був на передньому краю в боротьбі за нашу державу, за її незалежність, за справедливість, завжди тяжко переживав загибель наших солдатів», - згадує пані Гуртова.

А потім був нічний дзвінок. Юрію Олексійовичу повідомили, що у Славянці почалася стрілянина. Не чекаючи на те, що проблему владнають правоохоронні органи, він миттю завів мотора і, навіть не надягнувши бронежилета, поїхав захищати людей. Та не зміг захистити себе… Нелюди розстріляли автомобіль Юрія Олексійовича і смертельно поранили його, забравши у країни одного із найвідданіших її захисників.

Провести в останню путь Пізняка приїхало дуже багато людей які знали його,та прийшли всі односельчани , «Після того як загинув Юрій Олексійович село наче осиротіло, ми не почуваємося вже такими захищеними»,кажуть земляки .

«Якщо є наша заслуга в тому, що війна не прийшла на решту землі, що вона зупинилася там, що Полтава, Кіровоград, Київ і всі інші міста не знали війни на своїх вулицях, то величезна в цьому доля належить особисто Юрі Пізняку», - впевнений заступник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Святослав Олійник.

І заслуга ця не має бути забута або пройти не поміченою, впевнені колеги Юрія Олексійовича. Зокрема очільники провідних аграрних асоціацій країни – «Всеукраїнської аграрної ради», «Асоціації виробників молока» і «Асоціації свинарів України» - звернулися до Президента Петра Порошенка з проханням присвоїти Юрію Пізняку звання «Герой України» (посмертно).

«Ця людина «вогнем» власного серця «запалювала» душі бійців. Не зважаючи на тяжку втрату, Юрій Пізняк залишається з нами, як прапор подальшої боротьби за відстоювання Незалежніості Ураїни. Тому просимо Вас, пане Президенте, присвоїти Юрію Олексійовичу Пізняку звання, яке він заслужив усім своїм подвижницьким життям, – звання «Герой України», - написали вони у зверненні до голови держави.

Навіть якщо статус героя не буде закріплений за Юрієм Олексійовичем офіційно, він назавжди залишиться героєм у пам’яті тих, хто знав його. Адже хто може бути більш достойним звання героя України, ніж той, хто все життя обробляв її родючі землі, годуючи країну, а потім за них й загинув?